Іван Боберський жив та працював у Львові на зламі нового тисячоліття, перед та під час Першої світової війни. У той час він очолював спортивно-гімнастичне товариство “Сокіл-Батько” (СБ), куди першим на Галичині привіз гімнастику, і де відбувалися важливі для української громади події (наприклад, Лесь Курбас ставив у приміщенні СБ перші вистави. Боберський був організатором та учасником Крайових Здвигів у Львові, створив перший стадіон для українців у Львові, редагував та видава спортивні видання та методички, був ідейним натхненником Українських січових стрільців (УСС) – справжній “батько” українського тіловиховання, і саме через це у радянський час інформація про нього була знищеною, і лише зараз, завдяки українській діаспорі, ми можемо дізнатися про нього більше.

Із 1901 року Іван Боберський мешкає у Львові. Найперше, він робить дві речі – влаштовується на роботу у Львівську академічну гімназію та вступає у товариство “Сокіл”. Таке життя він провадить аж до буремних подій польсько-українського протистояння 1918 року. Мода на рух “Сокіл” та фізичне виховання прийшла в Галичину з Чехії, де активно розвивався чеський “Сокіл”. Тут справа була не лише у гімнастиці, а в дисципліні та потужній консолідації слов’ян: сотні, навіть тисячі людей, які спільно виконували руханку на міській площі, почали розуміти, що можуть спільно провадити зміни не лише у спорті, але й у політичному житті своєї країни.

Із 1901 року Іван Боберський є членом українського товариства “Сокіл”, де майже одразу стає заступником голови. Очільником організації на той час був Альфред Бузиновський. За кілька років, Боберський став головою “Сокола”, де його любили й поважали: доказом цьому – вручення булави зі написом “Батьку, веди нас далі” та символом сокола на верхній частині. У радянський час птаха зрізали, але сама булава збереглася у архівах Національного історичного музею. “Сокіл” перед початком Першої світової війни у Галичині був дуже масштабним: налічувалось близько 950 “гнізд”, паралельно діяла організація “Січ” під керівництвом Кирила Трильовського, де була майже така ж кількість осередків. І це – у часи, коли українці не мали власної держави, а кожен осередок утримувався за членські внески, так само як коштом учасників та меценатів “Сокола” облаштовувались спортивні ділянки, купувався реманент, однострій тощо

З юнацьких років, Івана Боберського захоплює німецька мова і культура, тож він вирішує стати філологом, для чого успішно складає екзамени й вступає в університет Ґратца. За кордоном його знають як дуже відповідального й розумного студента, який також цікавиться модними течіями, зокрема, німецькою, шведською та французькою гімнастикою. Врешті, у Відні Боберський закінчив 1-річний курс по гімнастиці та отримав сертифікат, який давав йому право викладати цю дисципліну в загальноосвітній середній школі того 1899 року, після завершення навчання у Європі, Іван Боберський, уже дипломований фахівець з німецької філології та з гімнастики, приїжджає додому. На той час в Україні лише одиниці мали диплом з гімнастики, не так багато людей могли цим похвалитись і в Європі. 1900 року Боберський влаштовується у Дрогобицьку гімназію, де викладає німецьку філологію і руханку (надурочно), бо тоді фізичне виховання не було обов’язковим предметом, а проводилось у вільний від роботи чи навчання час. У Дрогобичі він затримується лише на рік, бо синові місцевого старости у школі поставив не “таку” оцінку. Тож Боберський звільняється і переїжджає до Львова.

З юнацьких років, Івана Боберського захоплює німецька мова і культура, тож він вирішує стати філологом, для чого успішно складає екзамени й вступає в університет Ґратца. За кордоном його знають як дуже відповідального й розумного студента, який також цікавиться модними течіями, зокрема, німецькою, шведською та французькою гімнастикою. Врешті, у Відні Боберський закінчив 1-річний курс по гімнастиці та отримав сертифікат, який давав йому право викладати цю дисципліну в загальноосвітній середній школі того 1899 року, після завершення навчання у Європі, Іван Боберський, уже дипломований фахівець з німецької філології та з гімнастики, приїжджає додому. На той час в Україні лише одиниці мали диплом з гімнастики, не так багато людей могли цим похвалитись і в Європі. 1900 року Боберський влаштовується у Дрогобицьку гімназію, де викладає німецьку філологію і руханку (надурочно), бо тоді фізичне виховання не було обов’язковим предметом, а проводилось у вільний від роботи чи навчання час. У Дрогобичі він затримується лише на рік, бо синові місцевого старости у школі поставив не “таку” оцінку. Тож Боберський звільняється і переїжджає до Львова.